Історія села Пляшева

Пляшева - без минулого немає майбутнього!

Далеко від великих міст і гомінливих шляхів, у затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення Волинської та Рівненської областей, розташовані три населенні пункти: Берестечко, Пляшева та Острів. А між ними, за зеленою стіною дерев, – національний пантеон «Козацькі могили». Є якась велика сила у цих назвах – вони притягують до себе тисячі людей з різних куточків нашої Батьківщини. Адже ж немає навкруги нічого надзвичайного: ані старовинних палаців чи замків, ані мальовничих гір – лише поля й ліси та зелені луки на болотах. Проте, саме тут, у цих священних для українців місцях, змагалися і гинули за волю народу наші славні предки. Тут легко перенестися уявою в бурхливе  XVII століття, у роки відомої Берестецької битви. Тут, у Пляшеві…

Георгіївська церква

Село Пляшева бере свій відлік дуже давно. Перша письмова згадка в акті Луцького замку від 1545 року «…городня Рогозинського с.Рогозино и с.Пляшова.» В іншому акті, від 11 травня 1564 року, міститься скарга братів Рогозинських про те, що пані Федора Псребухівська послала декілька сотень своїх селян із Берестечка  і Пляшеви, і ті спустошили ліс у с. Рогізні, пограбували і побили тамтешніх селян.

В кінці XVI– на початку XVIIст. Пляшевські селяни гнули спини на князя О. Тропського. Тоді в селі налічувався всього 21 двір, а жителів мешкало понад 100 чоловік. У Берестецькій волості Луцького повіту Пляшева була одним із найбідніших сіл.

Влітку 1651р. на полях сіл Пляшева і Острів відбулася одна з найбільших битв другого періоду Визвольної війни українського народу проти шляхетського поневолення 1648-1654рр. На цей час у Пляшевій перебували загони війська Богдана Хмельницького. Битва відбулася між козацько-селянськими військами  та військами шляхетської Польщі, відома в історії, як битва під Берестечком. В ній взяли участь і жителі Пляшеви. Під час тих боїв польська шляхта  майже повністю спалила Пляшеву. Відбудовувалось село поступово.

Свавілля шляхти , соціальний і національний гніт викликали протест селян. Разом з гайдамаками вони чинили опір панству, яке змушене було просити допомоги у влади.

З 1795 р. Пляшева ввійшла до Дубнівського повіту Волинської губернії Росії і селяни так і лишились кріпаками. Не позбулись вони лихої долі й після реформи 1861 року. Найкращі пляшевські землі залишилися поміщицькою власністю. Селянам дісталися малородючі піщані та глинисті землі.

1873 рік був також важким для села – його жителі пережили епідемію холери.

За переписом населення 1897р., в Пляшевій налічувалося вже 500 чоловік. Кількість землі ж лишалась незмінною. Тому багато селян змушені були шукати побічних заробітків.

Під час Першої світової  війни село було майже вщент спалене. Влітку 1916 австрійські солдати спалили дотла нову церкву на честь Казанської ікони Божої  Матері. Село залишилось без парафіяльного храму.

   

   

Михайлівська церква

У 1921 році в селі налічувалось 96 дворів і 639 жителів. Економічному і політичному безправ’ю селян відповідав і низький культурний рівень. У селі не було людини з вищою чи середньою освітою.  Навчання ж у початковій школі велося польською мовою. Не було й жодного культосвітнього закладу.

Польська поліція постійно тримала в полі зору Козацькі могили, тиснула на національно-визвольний рух українського народу. Під смертною карою заборонялось брати участь у вшануванні пам’яті  героїв Берестецької битви. Проте, найзаповзятіші все ж приходили у вишиванках з синьо-жовтими прапорами до Козацьких могил. Влада  не змогла зупинити потік народу, що йшов поклонитися козацьким кісткам.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Пляшева стала  місцем жорстоких боїв. В кінці червні 1941 року село захопили окупанти. Частину молоді вивезли на каторжні роботи  до Німеччини. 19 березня 1944 року 112-а стрілецька дивізія під командуванням О.В. Гладкова визволила Пляшеву від німецько-фашистських окупантів.

В складних умовах населення приступило до відбудови зруйнованого села. В перші післявоєнні роки вчителі та активісти села багато зробили для підвищення освітнього рівня населення. Розгорнули роботу бібліотека та клуб, початкову школу перетворено на семирічну.  За декілька років понад 6о% жителів побудували свої будинки. У село прийшов достаток.

У 1989 році у Пляшевій, під час мітингу на Козацьких Могилах вперше масово підняли національні прапори.

Зараз село Пляшева процвітає і приваблює до себе своєю надзвичайною сторінкою в історії Украни, гарною природою та щирими, простими людьми. Великою пошаною для жителів села  є Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», з яким  тісно пов’язана історія самого села.  З кожним роком збільшується потік відвідувачів до музею народної слави. Сюди приїздять з різних куточків світу: Чехословаччини, Польщі, Канади, США, Італії та інших країн.

Цей маленький куточок раю на Землі – джерело нашої пам’яті, торжество нашої віри в Бога та прояв любові до рідної України. Тому ми маємо це зберегти для своїх дітей та нащадків.

Вам сподобалось?

Поділіться з друзями!